10.12.2018 21:11
для всіх
259
    
  5 | 5  
 © Лариса Мандзюк

Змиритися не можу...

Змиритися не можу...

Змиритися не можу я з катами, 

що рвуть, шматують, Край Мій на куски...

За ті могили, з нашими синами, 

за прадідів... За жовті колоски

пшениці, жита, що достигли в полі...

Чи за окраєць хліба на столі

тюрма, чи смерть, або страшна неволя...

Вершили наші долі, " москалі "!

Скільки людей в застінках твоїх гнило, 

у крові руки, по саме плече.

большевікам, всьо крові мало било, 

вона і нині по Землі Моїй тече...

Ви нелюди, що чорними руками

лиш сіють смерть і сльози і біду.

Козацький рід не стане в вас рабами.

Геть заберіть з Землі свою орду!

Хай чорний чобіт, не топче наші трави, 

Святую Землю звірам не віддам!

Слава Україні! і Героям Слава!

Слава Нації! Смерть ворогам! 


автор Лариса Мандзюк



м. Львів., 19. 12. 2018.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 12.12.2018 20:03  Надія Крайнюк => © 

Дякую за цей сильний, патріотичний вірш!

 12.12.2018 07:26  Тетяна Чорновіл => © 

Хороший вірш! І гнів Ваш зрозумілий! Підтримую кожне слово і до закликів приєднуюсь теж!

 12.12.2018 02:50  Борис Костинський => © 

Хоча у Вашому, пані Лариса, вірші є певні похибки, але ідея абсолютно вірна! Приєднуюсь до Вас повністю і всією душею!

 11.12.2018 20:34  Олійник Володимир Ів... => © 

Серце крається від такого творінні.Змиритися не можу я.Делікація п.Ларисо.