20.12.2018 20:46
Без обмежень
53 views
Rating 5 | 5 users
 © Костенюк

Лотофаги

як Альфред Теннісон

Солодко-медвяний лотос хто з нас куштував, той миттєво
Все позабувши, утратив бажання назад повернутись…
Гомер

Половина всіх наших бід відбувається через те, що ми визнаємо, що вони є, тому якщо ми забудемо про їх існування, то вони насправді зникнуть.
Алістер Кроулі, "Щоденник наркомана"

«Сміліше – вигукнув, вказав туди,

де чулось, як прибій об рифи бився –

спасе від рифів нас приплив води!»

Так екіпаж щасливо опинився

на березі, де вечір оселився;

завжди був повний місяць угорі

і вітерець легенький ледь точився,

і водоспад вечірньої зорі

застиг веселкою в стрімкому кришталі̀.


Земля струмків! Одні спадали вниз

дзвінких крапѐль мереживом прозорим,

а інші через кам’яний карниз

перелітали шумно і з напором;

ріка широким пролягла узором;

частина неба в сховок віддана̀

засніженим і недосяжним горам;

за ними – захід сонця; та сона

на скелі бризками роси зволожена.


Чаруючий захі̀д – не погасав

на заході багрянець; поміж го́ри –

де тільки в далі погляд досягав –

долини за долинами просторі,

і пальми і озера неозорі –

здалося, все завмерло в цій землі!

Поблідлі, із відчуженням у зо̀рі

з’явились Лотофаги*, мов з імли

задумливо-сумні, якби зі сну були.


І лотоси вони несли в руках,

підступні квіти приспаної сили,

хто з моряків їх спробував на смак,

ті марили, десь мрії їх носили

і вже нічого в світі не хотіли;

коли про щось запитував їх друг,

то голоси лунали, як з могили;

нічого їх не вабило навкруг

і музикою був їм свого серця стук.


Повільно кожний на пісок сідав

від сонця й місяця посередѝні

і власну батьківщину уявляв,

своїх дітей, дружину, та віднині

пливти боявся по морській пучині,

долаючи шторми веслом своїм;

він щось розповідав про свого сина…

Та з лісу чулася луна: «Твій дім

десь там далеко за морями... і Бог з ним


* Вірш пов‘язаний з сюжетом «Одіссеї» (IX, 82–102).


Рекомендуємо також:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

Ваше ім`я, псевдо або @: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 21.12.2018 16:11  © ... => Тетяна Ільніцька 

Дякую, пані Тетяно! Ваша правда: ми все життя вертаємось додому. До того, що в дитинстві) ❤️ 

 21.12.2018 15:05  Панін Олександр Мико... => © 

Дуже вправно і гарно!

 21.12.2018 09:27  Тетяна Ільніцька => © 

Повз такий вірш неможливо пройти ❤️ Розкішні описи, які дорівнюють античним, і сама тема, звісно, вічна тема. Справді-бо, ubi bene ibi patria, а пояснити це можна по-різному: хтось вкусив чарівного лотосу, хтось зустрів царицю Кіркею і втрапив у її полон. І шлях додому зникає ((( 

Публікації автора Костенюк

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо