Хінляндія
Один мій учень в творі написав:
«Про мрії і про вляснеє дозвілля»,
Що у Хінляндію, як виросте б зганяв,
Щоб заробити гроші на весілля.
Всім смішно стало, навіть, і мені,
Та лише з часом, як прийшла до тями,
Картина жаху заревла на полотні
Й майбутнє сірими забилося мазками...
Невже це мрії наших дітлахів,
Щоб вирости і стати батраками,
І щоб "пахати" більше від усіх
Далеко від домівки і від мами?
А де ж це космос? Де аерофлот?
Де вірші не приховані і чисті?
Де мрій шаленних відданий пілот,
Який летить у гори вщент імлисті?
Нема... і більш навряд чи буде
Допоки в Батьківщині такий хлам,
Допоки влада "пірствує", а люди
Не хочуть захистити власний Храм.
І як навчити? Як їм розказати?
Як дітям доказати щось нове?
Коли в реальності вони лиш бачать мати
І горе у батьків, і як все є...
А де ж заводи наші? Де робота?
А де науки обрії нові?
А скільки за копійки ця скорбота
Ще буде нас тримати у ярмі?
Отак втрачаємо ми наші покоління,
Одне за одни... це є наший рок,
Та доки в влади не прокинеться сумління
Не буде корисним ніякий геть урок.
О, люди добрі! Владо! Схаменися!
Допоки будеш нищити життя?!
Роби щось корисне! Відроджуй! Не лінися!
Хінляндія потрібна ним, та лиш – своя!
21. 05. 2011
