21.12.2018 19:28
Без обмежень
33 views
Rating 0 | 0 users
 © Вороний Микола

Іванові Франкові

Відповідь на його Посланіє

La poesie n`a pas la verite pour
objet, elle n`a qu`elle-meme.
Charles Baudelaire

Hi, мій учителю і друже, 

Про мене все це не байдуже.

Життя з його скаженим шалом, 

З погонею за ідеалом, 

З його стражданням і болінням

І невгамованим сумлінням, 

Життя — се дві противні сили, 

Що між собою в бій вступили.

Одна з них — велетень-гнобитель, 

А друга — геній-визволитель;

Його двосічна гостра криця

Влучна, як з неба блискавиця;

Але і велетень могучий

В руці тримає меч блискучий?

Страшні, тяжкі його удари, 

А ще страшніш таємні чари...

Як маю я його цуратись

Чи від ударів ухилятись?

О, ні! Я, взявши в руки зброю, 

Іду за генієм до бою.

Рубаюсь з ворогом, співаю, 

В піснях до бою закликаю

Всіх тих, що мляві, чи недужі, 

Чи під укриттям сплять байдужі.

І знаю я, що замість плати

Мене чекають кари, страти...

Та чи ж грізний удар обуха

Там, де буяє творчість духа?

Одна хвилина раювання

Там відкупляє всі страждання.

Бо то чуття свобідні, щирі

Бринять у святобливій лірі.

І прикро, як ураз зі мною

Стають, немовби теж до бою, 

А справді для пихи своєї

З порожнім серцем фарисеї

І паперовими мечами

Вимахують над головами.

Хто кликав їх? Чого їм треба?

Чи хробакам потрібно неба?

Нехай ідуть всі ті нездари

На торговиці та базариї

Нікчемний крам, дрібні вигоди —

От їх найвищії клейнодиі

Але коли повсякчас битись, 

То серце може озлобитись.

Охляти може, зачерствіти, 

Зав`януть, як без сонця квіти.

Душа бажає скинуть пута, 

Що в їх здавен вона закута, 

Бажає ширшого простору —

Схопитись і злетіти вгору, 

Життя брудне, життя нікчемне

Забути і пізнать надземне.

Все неосяжне — охопити, 

Незрозуміле — зрозуміти!

О, друже мій, то не дурниці. —

Всі ті щасливі небулиці

Про райських гурій, про нірвану, 

Про землю ту обітовану.

Вони тягар життя скидають

І душу раєм надихають.

Чи все ж те розумом збагнути, 

Що дасться серцеві відчути?

І чи можливо без утрати

Свобідний творчий дух скувати?

І хто Поезію — царицю

Посміє кинуть у в`язницю?

Хто вкаже шлях їй чи напрямок, 

Коли вона не зносить рамок?

В ній в с і краси кольори сяють, 

В ній в с і чуття і змисли грають!..

До мене як горожанина

Ставляй вимоги — я людина.

А як поет — без перепони

Я стежу творчості закони;

З них повстають мої ідеї —

Найкращий скарб душі моєї.

Творю я їх не для шаноби;

Не руш, коли не до вподоби.

І ще скажу, мій славний друже, 

Я не беру життя байдуже.

Високих дум святі скрижалі, 

Всі наші радощі і жалі, 

Всі ті боління і надії

І чарівливі гарні мрії, —

Все, що від тебе в серце впало, 

Не загубилось, не пропало...

Моя девіза: йти за віком

І бути цілим чоловіком!



Харків 1902 р.




Рекомендуємо також:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

Ваше ім`я, псевдо або @: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора

Публікації автора Микола Вороний

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо