«Пастораль»
уривок Уже два роки на цій баржі він живе,
куди прокладені – каналами пливе,
спиняється там, де йому цікаво:
в містах приморських, в річкових заплавах,
малюючи пейзажі берегів,
гаїв густих і заливних лугів
населених багатими стадами,
сільських будиночків захованих садами;
спостерігає побут у селян,
щоденну працю – данину полям
в переплетіннях жанрових історій,
аж доки не зійдуть на небо зорі.
Повільно ночі вісник настає
і тихо спокій кольорам дає,
окрім одного – ультрафіолету;
приймає ніч у нього естафету,
на світ людський розстелюючи тінь,
мов ковдру вовняну для сновидінь,
щоб тепло їм зліталось на оселі
тих, хто на них очікує в постелі.
Тож і йому вже час спускатися у трюм,
на нього там чекають Кант і Юм,
стоять ще не розкриті Ніцше й Гегель –
замість снодійного – читання перед сном,
але спочатку сандвіч з молоком
і теплий душ і вогник у каміні,
і що ще треба молодій людині
в її не повних двадцять вісім літ
на цій добром обділеній Землі?
Сюрпризів є багато у природи,
дощі піти не оминуть нагоди –
понад травою заливних лугів
посеред ночі грім прогуркотів.
Та тільки він ще спить і дріб розбитих крапель
доречним шумом в сон його потрапив.
Щораз зі сходу прилітає сон
і сниться: він в окопі, бій, патрон
заклинило заклинило затвором – не дістати,
в країні з назвою, що не згадати;
колись він жив там, сотні літ назад
і армії її він був солдат.
Осколком реактивного снаряда
йому пробило груди і він падав
сповільнено, наче у кіно –
був спокій, і було вже все одно.
Під ранок він прокинеться і заведе
старенький дизель, баржу поведе
до узбережжя (ближче щоб до моря,
де бархатний сезон і де немає горя).
