Тарасове життя
-1-
Очі блакитні. Біленька чуприна.
Бідна й залатана сива свитина.
Там, в буряні, хлопчення гірко плаче,
Слізьми вмиваючись, світу не бачить.
Доля сирітська – тягар для дитини.
Важко залишитись їй без родини.
Всі попихають, усі обминають,
Очі від неї йдучи відвертають.
Тільки і втіхи, що небо високе.
Верби зелені і поле широке.
Там, в буряні, де ніхто не турбує
Бідний Тарасик хатинки малює.
Аркуш паперу. На нім бузинові
Річка, садочок, поля волошкові.
Любить Тарас над усе малювати
Рідне село, стару батьківську хату.
Дав Бог талану – не дав лише долі.
Вік не діждати кріпацької волі.
Вічно у наймах Тарасу служити,
Руки маленькі на пана трудити
- Виросте з тебе, мій сину пропащий,
- Геній, або ж превелике ледащо, -
Батько покійний не раз так казали.
Так воно й було. І так воно й стало.
-2-
Час пролітав швидкоплинно в роботі.
Ріс наш Тарас і зростали турботи.
Ось вже й тринадцять йому проминуло.
Спокою серце так й не відчуло.
Добрий Тарас за людей вболіває,
Як помогти тільки їм він не знає.
Бідні селяни в кріпацтві страждають,
В світ цей приходять, живуть, помирають.
Тягне ярмо, гне людину додолу,
Скоро залишить і босу, і голу.
Важко страждають в кріпацтві селяни.
Боже, коли ж час щасливий настане?
-3-
Служить Тарас козачком в Енгельгарда –
Праця і мідного гроша не варта.
В Києві, в Вільно юнак побував,
З паном в обозі дороги долав.
От Петербург. Знов Шевченко малює.
Місто прекрасне бентежить, хвилює.
Вигідно власного маляра мати –
Вирішив пан у науку віддати.
Зранку навчання Шевченко мурштрує,
В Літнім саду у ночі він малює.
Якось скульптуру писав там Шевченко.
Витвір мистецтва побачив Сошенко.
Зустріч життя юнакові змінила,
Вогник надії в душі запалила.
-4-
Юний талант з кожним днем виростає,
Погляди славних людей привертає.
Друзі відомі з кріпацтва звільнити
Хочуть Шевченка. Та як ж це зробити?
Згідний Брюлов посприяти Тарасу,
Гарну картину він створює зразу.
На розпродажі портрет розіграли.
Волю купили. Шевченкові дали.
Ось він і вільний. Аж серце вирує.
Вірші складає, картини малює.
Вміння, яке в глибині заховалось,
В світ цей як світло нарешті ввірвалось.
-5-
Пише Тарас про кріпацтво і волю,
Бідних селян і їх зламані долі.
Несправедливість поета хвилює,
Що на землі повсякчас торжествує.
Вірші, мов думка, так швидко зринають,
Поглядом чистим і сумом вражають.
Збірка «Кобзар» - це Тарасові мрії,
Туга і відчай, біль і надія.
Твори прекрасні людей схвилювали,
Радість і світло усім дарували.
Збірка мала, але в ній правди сила
В серці вогонь боротьби запалила.
Знають Шевченка тепер усі люди,
Вірші його вже читають усюди.
Велич і слава. А очі все плачуть.
Тягне додому – Вкраїну побачить.
-6-
Рідне село. Все знайоме до болю.
Хоч в далечінь простелилася доля,
Знову Тарас до домівки вернувся,
Бідних і щирих людей не забувся.
Все дороге. Все тут серденьку миле –
Небо блакитне, повітря п’янливе.
Дихати легше у рідних просторах,
Ніж у тісних і вузьких коридорах.
Бачить Шевченко, як люди страждають,
Як порятунку у Бога благають.
Все, як колись, у селі залишилось,
Зовсім життя кріпаків не змінилось.
І так кругом, так по всій Україні.
Щастя не знайдеш у бідній родині.
Щедрий Тарас за людей вболіває,
Як помогти їм, сердешний, не знає.
Знову свою покида Батьківщину,
Сльози з очей від жалю так і линуть:
- Я із тобою в думках, Україно,
- Завжди залишусь, моя солов’їна!
-7-
Думи сумні світлий розум обсіли,
Вірші у світ як птахи полетіли.
В них та печаль, яка душу з’їдала,
І над усе Кобзаря турбувала.
Вірші, поеми – то заклик до бою,
В них тихий сум поселивсь з боротьбою.
Слово палке не для всіх було втішним,
Дехто вважав, що поезія грішна.
Руки Кобзарю надовго зв’язали,
Грізні тирани у далеч заслали.
Думали, зможуть заборонити
Вірші назавжди прекрасні творити.
Важко далеко від рідного дому,
Чув поет слабість велику і втому.
Та не зламати нікому Тараса –
Десять літ стали як пройденна траса.
Тюрьми, арешти здоров’я зірвали.
Твори ж великі з пера виринали.
Славне життя помаленьку згасало,
Скоро Тараса на світі не стало...
Ні! Він живий! Це лиш серце спинилось –
В наших серцях назавжди залишилось!
Твори Шевченка безсмертні, величні.
Завжди як пісня звучать мелодично.
Жити в віках буде батьківське слово,
Щира і рідна Шевченківська мова!
Хмельницкая область, 2001
