Шепіт скошеної трави
з рубрики / циклу «ЛІРИКА ПРИРОДИ»
Слав вітер світанок у стебла неспішно,
І сонце всміхалося солодко, ніжно…
Про що повідомила схилена гілка?
Навіщо громи ллє газонокосилка?
Струснувся мій світ і розбіглись мурахи,
Я ж тільки землиці повідала страхи.
В видіння роздерті повірить боюся.
Де корінь мій діли? Як соку нап’юся?
Для чого марнота страшних перетворень,
Обернених зросту? Під корінь… Під корінь…
Хто каже, що в дощ відросту неодмінно?
То буде мій клон. Я ж засохну, загину.
Комусь мала цнота моя заважати.
Так боляче… боляче… в’яло лежати
Того, що немає, ніщо вже не скосить,
Лиш запах прощання десь вітром відносить.
