Зорепадами мрій золотих
з рубрики / циклу «НОКТЮРНИ»
У безсоння думок
Через шибку вікна
Сипле стужу порошею сніг.
Стигне сутіні смог,
І дрімоти мана
Не розвіє сніжинок усіх.
Та на сполоху вій,
Десь за гранню снаги
Зачаровану мить утаю,
Щоб розтали з завій
Скрижанілі сніги
В плинну сутність нестримну свою.
Й там, де стужа зійшла
В неба хвилю ясну,
Поки всесвіту трепет не стих,
Хлину з серця тепла
В сніговій твого сну
