Буває так...
Буває так: ідеш собі, ідеш,
Минаєш осені, стрічаєш весни…
Чогось шукаєш… А чого знайдеш?
Що втратиш? Будь з собою чесний.
Роки біжать стежками в небеса,
І не п’янить вночі солодка м’ята…
Цілує холодом вже вранішня роса,
В очах вже мудрість давнього Сократа.
Як пересієш через пальці час,
Знайдеш скарби, що в ньому заховались:
Стежина в поле замість швидких трас
І місце, де тебе вже зачекались.
І вечори, де разом з молоком
Спокійної розмови наллєш в склянку.
Де матіола лащиться котом,
Де вишні прихилились у рум’янку…
Отак буває: йдеш собі, ідеш…
І губиш по дорозі свої весни…
Та щастя лиш тоді ти віднайдеш,
Коли з собою будеш завжди чесним.
