18.03.2019 13:51
для всіх
116
    
  2 | 2  
 © Добродій Ольга Іванівна

Радість

До мене в душу радість попросилась.

Мала, стояла край зачинених дверей, 

- Ти звідки? – запитав, - Мовчиш? Мабуть, прибилась…

Й пустив погрітись до своїх грудей.


Вона скраєчку, трясучись, стояла, 

Налякано дивилась навкруги.

І крізь шпаринку вперто виглядала, 

Так, наче хтось за нею мав прийти.


- Голодна? Ось візьми окрайчик сонця, 

Як спрагла, випий крапельку роси.

Візьми із квітів шматочку суконця, 

Зручніше вмощуйся, накрийся і поспи.


І цілий день ходив, берігши душу, 

Берігши радість від чужих і злих очей.

Аж сам втомився, відпочити мушу, 

Щоб розібратися у сутності речей.


Та раптом щось в мені заворушилось.

Заглянув в себе: - Де ж налякане дитя?

А радість господинею тут залишилась, 

Душі і тіла, і всього мого життя.


І, наче баба жадібна, прийшла із казки, 

Гука: - Вже мало місця мені тут.

На видно в погляді її страху чи ласки, 

Кричить: - Подай мені ще більший кут.


Тому по світу йду із радістю на пару, 

Дарую радість кожному з людей, 

Візьміть, хто хоче, цю малу почвару

І поселіть в кутку своїх грудей.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 18.03.2019 15:36  Тетяна Амеліна => © 

Як важливо вміти впускати в своє серце маленькі радощі... Це наче посіяти зернину що неодмінно проросте міцним паростком щастя)