Її пам`ять
Вона стояла близь вікна,
сльоза скотилась не одна,
її лице ніжніше пелюстків рози,
марніло наче вже настали морози.
І серце краялось, стонало,
воно такої зради ще не знало,
а руки фотографію тримали,
в той час як очі його в далі шукали.
Він таким уважним був до неї,
любові здавалось не жалів своєї,
і довіряв і поважав й оберігав,
що зрадить так її ніхто тоді не знав.
Він просто іншу покохав,
ну так здається він сказав,
і зникла казка наче сон,
остався тіки чорний фон,
І серце в неї ніби заніміло,
непомнить як сказала сміло:
"Іди тебе я знать не хочу,
якщо для тебе щастя я не пророчу",
Він розвернувся і пішов...
та все ж озертався знов і знов...
можливо біль, можливо сумнів,
він відчував вперше за стіки днів.
Та все ж покинув не лишивсь,
а потім сам на себе зливсь,
за те що біль їй причинив,
за те що взяв і отак плакати лишив.
Вона ж роками ще страждала,спокою не знала,
за ним із далека спостерігала,
з ним падала і піднімалась,
та все ж сама собі у цьому не призналась.
Та згодом їх шляхи назавжди розійшлись,
і лише спогади лишились,
для нього її сльози на очах,
для неї, ті слова, що вселили в неї самотності страх.
09.06.2009
