Передвиборча агітація
ми потім позбавляємося голосу;
це досить логічно
Єжи Лещинський
Оточений з усіх сторін
дружиною, котру люблю
(і закоркований глибоко сплін
цей корок скоро вирве без жалю)
підвечір вийшов я на двір.
Бо знаю, хлопці, з давніх пір –
нема біди, а є сварлива жінка.
І притулившись до одвірка,
бо дощ на дворі моросив,
відчув ментальний я посил.
З’явилась біля мене Муза.
– «Чому, мій учню, у журбі?
Пораду, хочеш, дам тобі?
Задля збереження союзу
і миру в хаті, не бунтуй,
як каже, так проголосуй.»
– «Але ж краде!» – «А хто не крав,
чи рук до цього не доклав?
Чи в Україні був хоча б один з вождів,
котрий багатства не хотів?
Ще Київ славився князями,
котрі збирали данину
по тричі в рік*, і козаками,
що златоверхими церквами
гріхи платили в давнину.
Було і буде так на світі!
Він не краде, та зручно красти свиті.»
– «Але ж були Мойсей, і Сталін...»
– «За кожним з них був Бог, чи біс,
і горе, і потоки сліз,
і влади кам’яні скрижалі.
Ти слухався мене завжди.
Тож не сумуй, мирись іди.»
І щезла. Замість неї котик
сидить і муркотить напроти.
– «Що скажеш, мій пухнастий брате?
Як будемо голосувати?..»
*- Князь Ігор, «Повість минулих літ.»
24.03.2019р.
