Нарис
Стрижі серпокрилі упали до долу,
До нас знов несеться шалена гроза.
Мушва скаженіє, загналась по колу.
Нас топче повія природи страшна.
Зрадлива погода змиває терени,
Де вчора стелились дитячі казки,
І грались із вітром розхристані клени…
Тепер тут ріка прокладає стежки.
Чом смерчів прокляття так ріже щороку
Це тіло змордоване рідних земель.
Нас б’ють стусани лиш у відповідь збоку,
Що ми із лісів робим зону пустель.