Трохи мовчанки
Натягує ніч на місто готичні рамки,
Ніч обіцяє навіть трохи мовчанки.
Фари, чи спалахи зйомок, зорі -
Просто бляшанки, складені на антресолі.
Очі, такі обидва глибокі й карі,
Ти пропонуєш йому щось поїсти з карі,
І верзеш далі дещо про мрії-плани,
Але навпроти тебе - очі його шамани...
Ти береш в руки миле дитяче фото,
Потім... не можеш сказати хто там,
Згадати хто ти.
Звідки ти родом,
Лиш згодом, щось кинеш в тишу
І фоторамку тихо вернеш у нішу.
А з-за плеча його пильний погляд
Буде стирати усі твої спогади,
Здіймати груди, кусати губи,
Робити це грубо, без жодного доторку,
І буде сяйво пестити родимку,
І буде тиша гойдати мовчанку,
І ти попросиш усе спочатку.
