Верба-вербена

вірші українською

мнемо-відродження

зелена-зелена,

вербить, вербує,

росте-чатує,

вербить-вербить,

аж ніс засвербить,

врочисто мовчить,

дивиться в очі,

несе сни пророчі,

нагадує, що ти є,

що ти- зіллячко моє,

квіти білі- сніг і дощ,

про Перуна ніжний спомин,

про Чумацький Шлях зірок,

про суцвіття дальніх згарів,

верба- то дерево чарів,

яких сила- незворотня,

це- Усесвіту безодня,

незборима міць громів,

блискавок, ясних маланок,

це- і вечір, ніч, і ранок,

це- літа і роки, й весни,

відлік часу, тихий, чесний.

верба, вереб, вреба, врежба,

ворожба і віробіжжя,

то є начит на все збіжжя,

що зійде, зросте, достигне...

чуєш, вірл у небі скиглить?

чуєш, сокіл там свистить?

і шуліка там шугає?

ястріб жертву вибирає.

то- Перуна посланці,

вислані у всі кінці

над вербою, над вербою,

що схилилась над тобою.

(з неопублікованого рукопису).

Іван Петришин

CША, 20.04.2019