Мовчання...
з рубрики / циклу «Все і всі»
За що ти Боже, мову відібрав?!
Куди сховав мої кохані рими?!
За що на душу налетіли зими,
Де голос мій, що щиро так лунав?!
Гуляють в схови день і ніч щораз.
Міняє вітер дощ, а потім сонце.
Ранковий біль пульсує знову в скронці.
А в голові пустоти, кілька фраз.
Все так, як і раніше, я живий!
Штурмую традиційні перешкоди.
Ростуть сади, спішать у далі води.
А голос мій завмер! Я що, німий?!
Весна навкруг чудова, як завжди!
В обіймах пари, Боже, як красиво!
Життя, як не крути, - то справді диво!
А я мовчу, набрав у рот води!
Душа моя, так хоче говорить!
Щоночі в снах виношує промову.
Коли ж приходить щирий ранок знову,
Вона, як зрадник, - криється й мовчить!
