Жертва погрому
Люди в селах про погроми багато казали,
Про минулії жахіття не раз вповідали.
З однією єврейкою трагедія сталась,
Та подія горезвісна в пам`яті закарбувалась.
Був погром, євреїв били, били й катували,
Сім`ями: дітей, жінок, старих убивали.
Ось одна вагітна жінка із сином тікає,
Хлопчик, років десь семи, за мамою поспішає.
І сусідка-українка хлопчика схопила,
Потягнула, заховала, в схованку закрила.
А єврейку наздогнали кати-бузувіри,
В них не було ні совісті, ні жалю, ні віри.
Цей страшний момент погрому жахом поражає,
Як вагітну жінку кат люто убиває.
Він безжально, як хижак, живіт розтинав,
І дитя, ще не народжене, чоботом топтав.
В муках страшних бідолашна з криком помирає,
А злочинець, нелюд, кат могилу копає.
Не могилу - яму вузьку в землі вириває,
Й тіло жінки закатованої, з поспіхом, тручає.
Навсидячи, сторчака труп він той зарив,
І землею, як-небудь, могилу прикрив.
Не людина - звір скажений зміг таке зробити,
Бо немає права вбивця на цім світі жити.
З задоволенням, страждання і смерть причинив,
За цей гріх найвищу кару собі заробив.
Пройшли роки і суд був, і катів судили,
Свідками були по справі безмовні могили.
"Чом дитя душив ногами?" - суд ката спитав.
"Я ж руками їсти маю", - з єхидством сказав.
Трьох судили тих злочинців, вирок прочитали,
Двох до страти, а одному двадцять п`ятку дали.
Згодом речі засуджених родичам прислали,
Й "Вирок приведений до виконання", - сухо написали.
Ось така історія реальна, страшна,
Мала місце у житті жахлива така.
Нехай кожен подумає, усвідомить, знає,
"Злочину без покарання, таки, не буває."
Та ще є і Божий суд, і перед ним стати,
За усі гріхи й діяння слід відповідати.
с.Нижні Станівці, Буковина, 05.05. 2019
