Господи, душу мою забери
Нехай мої марні потуги
крізь пальці твоєї руки
пісочком дрібненьким
вернуться туди де й були.
Господи, душу мою забери...
Самотність і гра у кохання
розсипалась бісером,
на кахель, холодний, підлоги.
Боляче муляє тих,
хто стоїть на колінах,
і сповнений віри.
Та я вже не вірую...
Чуєш, душу мою забери.
Нема вже жалю і страху,
байдужість, як кип`ячена вода
у срібній посудині,
стерильна і нежива.
Господи, душу мою забери.
Навіщо тінь блукатиме
лякаючи спрагнених жити.
Дозрівші збирають плоди.
Господи душу мою забери.