28.05.2019 21:58
for all
105 views
    
rating 5 | 2 usr.
 © Савчук Віталій Володимирович

Падаю в небо...

Падаю в небо...

Я падаю в небо, шукаючи кращої долі... 

Небесні стремена затягую стиха. поволі... 

Закину за обрій повіддя, мені не потрібні... 

Хай зорі, мов коні несуть мене так, що не видно. 


Туди, де у розпачі плачуть від болю планети... 

Де всесвіт холодний розкинув безмежні тенета... 

Де душі людей намагаються нас від самих рятувати... 

В той час, коли ми один одного можемо лиш катувати! 


Я падаю в небо, бо несила вже все це терпіти... 

Знесилився врешті на світі холодному жити... 

Згасає вогонь, що ділити нарівно для всіх намагався... 

І врешті з собою самим сам на сам я зостався... 


У світі, де колір небес мають лиш тільки калюжі... 

Де райдугу люди фарбують у чорне байдуже... 

Де совість з відтінком зеленим, мов сирная плісень... 

Де більшість вдихаючи сморід вдає що це кисень... 



Я падаю в небо, щоб воїнів світла зустріти! 

Щоб війстря сталеві мечів для нащадків гострити! 

Щоб було країну від блазнів і зрадників чим боронити! 

Я падаю в небо, та землю свою я не зможу лишити... 

Публікації: Савчук Віталій Володимирович

Авторські твори, вірші, проза, публіцистика, освіта та інше

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
 29.05.2019 17:38  © ... => Тетяна Белімова 

Дякую, Танічко Валеріївно!!! Приємно... і вдвічі тішусь тим, що все зрозуміла і прочитала навіть те, що не написано...) 

 29.05.2019 09:00  Тетяна Белімова => © 

Гарно написав! Образи небесних вершників, політ до них, пошуки справедливості і загубленої честі - так багато сказав у цьому невеличкому творі! Супер!