Падаю в небо...
з рубрики / циклу «Все і всі»
Я падаю в небо, шукаючи кращої долі...
Небесні стремена затягую стиха. поволі...
Закину за обрій повіддя, мені не потрібні...
Хай зорі, мов коні несуть мене так, що не видно.
Туди, де у розпачі плачуть від болю планети...
Де всесвіт холодний розкинув безмежні тенета...
Де душі людей намагаються нас від самих рятувати...
В той час, коли ми один одного можемо лиш катувати!
Я падаю в небо, бо несила вже все це терпіти...
Знесилився врешті на світі холодному жити...
Згасає вогонь, що ділити нарівно для всіх намагався...
І врешті з собою самим сам на сам я зостався...
У світі, де колір небес мають лиш тільки калюжі...
Де райдугу люди фарбують у чорне байдуже...
Де совість з відтінком зеленим, мов сирная плісень...
Де більшість вдихаючи сморід вдає що це кисень...
Я падаю в небо, щоб воїнів світла зустріти!
Щоб війстря сталеві мечів для нащадків гострити!
Щоб було країну від блазнів і зрадників чим боронити!
Я падаю в небо, та землю свою я не зможу лишити...
