Гіркі ріки
Ляльки губи пересохлі
Напоїла ти слізьми
Гірких річок невблаганних…
Дні шептались між людьми
У проханні допомоги,
В страшнім крику до небес.
Ти чекала довгі роки,
Щоб синочок – люб воскрес.
Не зігнули часи тіло,
Душу твою вбили сном.
Ранять долю живу думки,
Серце скрегіт ятрить склом.
Чи могла перекотити
Ти з плечей дитячих лот,
Що убив ? Ти хочеш вити,
Мучиш дні серед істот.
Схід чи захід – жовта пляма
В небі з сином зависа.
Чом так сталось, рідна нене? –
В німім погляді пита.
