Монтбреція

В моїм саду монтбреції ніколи не цвіли. 

Зізнаюся не чув про такі квіти. 

Та дивним плетивом шляхи 

Із вами, ваша ніжносте, звели. 

Ви не ірис, у розкоші своїй закоханий у весну, 

Хоча, можливо далекий родич тої шляхти. 

Не гладіолус, гордовито ґречний, 

Та, певно, маєте і ту родину знати. 

Подейкують, що ви прийшли зі сходу, 

З країни сонця світло принесли. 

Та хіба має це відношення до того, 

Що ви мені при зустрічі дали? 

Красу і ніжність з вами я зумів пізнати. 

Навкруги барви враз набули змісту. 

Як можна у ночі солодко спати 

Коли навколо стільки ще не пізнаного світу? 

Панянки ружі зачіпають око, 

Демонстративно пропонують хіть, 

А розкіш орхідей так недоступно горда 

Принижує і викликає злість. 

Лиш ваша скромність, утаємниченість, чарівність 

Дарує сили зустрічати новий день. 

Простіть моє нахабство і сміливість, 

Від тої квітки не в силі відвести очей. 

Я не посмію її пальцем зачепити, 

Лише навколішки постою певний час, 

Щоб цвіт той глибше у душу заховати, 

Зібрати в серце ніжний аромат. 

Я лиш один із безлічі готових, 

Утаємничених прихильників таланту. 

Вони стоять у мене за спиною, 

Щоб вам, Монтбреціє, віддати своє захоплення і славу. 

Дрогобич, 2011