Бабусі
Пройшов вже час, нема вже вороття,
Давно вже стихли від війни всі кроки,
А ти сидиш й чекаєш каяття
За всі їх злочини, облуди та пороки.
Твій кожен день – нове якесь життя.
Ти як весняні перші ранні грози.
Лише в волосся вдарить сивина,
А ти все ж так заплетеш його в косу.
Ти плакатимеш тихо уночі,
Ковтаючи гіркі гарячі сльози,
А так тоді співали солов’ї,
Коли ти діда встріла на дорозі.
Не довго щастя на сопілці грало,
Не довго сяяло із висоти вам сонце.
Війна на фронт коханого забрала…
Ти все ж чекала стуку у віконце.
Ти вірила, що все колись мине
Настане час, прийде в країну спокій.
І любий серцю у твій дім зайде,
І житимеш ти з ним багато довгих років.
Та не вернувсь до тебе більше він.
Земля взяла його в свої обійми…
Це як страшний забутий сірий фільм
Лиш епізоди обпікають душу сильно.
Свій смуток ти ховала пречудово,
Хоч часто біль терзав твоє сумління.
А ти співала тиху колискову,
І цілувала ніжно його сина…
