Осіннє...
скромна в розкоші гостя
снами, тінями літа
увійшла непомітна
тихо тихая осінь.
неба синь безтуманна -
волі злет і падіння,
недосяжність надії
досі й доки не знана -
там замішено в глині
все у стан початковий
і скасоване слово
закидали камінням,
і спадає в безвільність
німота не святкова,
недолуга, нервова
млость і лінощ похмільна.
а земна, золотава
осінь ладить негоду
на дощі, прохолоду,
листопадну виставу.
шорах, шелести з того.
листя згубне на вітах
обіймається з літом
за останнім порогом.
і піде літо стиха
чарівне і спекотне.
стане в серці гіркотно
з незворотного лиха -
коли віти хрестами
наче крила до волі
обважніли від болю,
безпорадні і сталі.
і увійде не гостя
кроком вільним за літом
вся бурхлива, примітна
пишна в розкошах осінь...
