На останньому колі життя...
Все частіш розпрямляємо груди,
І в своє спішимо укриття,
Ледь торкнувшись чиєїсь облуди.
І в сучасному ритмі буття,
Зустрічаючи погляд ”чинуші”,
Не чекаємо в нім співчуття –
На замок закриваємо душі.
Уночі у безсонні своїм
Летимо у минуле птахами –
Щось нас кличе болюче у нім,
І тримає своїми гріхами.
У світанкових зарослях дум
Прокидаємось важко й натужно,
Вгамувавши надією сум,
У спіралі впрягаємось пружно.
І сум’яттям своїм горимо,
В коло входячи знову завзято,
Новий день у собі творимо,
Обернувши буденність на свято.
Львів, 07