"Крики нічних поїздів - то дитинство..."
з рубрики / циклу «Не кидай Батьківщину милу...»
Крики нічних поїздів - то дитинство,
Чути їх рідше, не чути тепер...
Рідна земля - то святе материнство,
Лагідні очі братів і сестер.
Те, що у серці - правічна жарина,
Що розгорілася в ньому вогнем...
Словом одним - то твоя Україна,
Щастя дещиця, і біль твій, і щем.
В ньому до дна, до глибин розчинися,
Стань, мов ріка, що тече в Океан...
Аж до нестями любити навчися -
Станеш ти Всесвітом, сам собі ПАН.
Птахом злетиш понад нивами й горами,
Вільно ширятимеш поміж СВІТІВ,
І зрозумієш: НАВАЛУ - поборемо,
Тільки не біймося тих ворогів!
Нас розкладають на частки і атоми,
Нищать основи Буття - від батьків...
Вже прокидаймося, годі вже спати нам,
Дзвін калатає - Набатом Віків.
