Еротичний сполох

Людмилі Трофимовській

Білим вінчиком магнолія накрилась.

Пелюстки невинними руками

Просять їх любити, не займати.

І благаючи слізьми запахів плачуть.

Велетенська квітка білим плаєм

Розляглась на глянсуватім листі.

Вогкі ткані мов сукна тонкого

Ритвинами жилок побрались.

На білявих грудях молодої,

Увінчаної спрагою і коханням,

Рожеватий крем живого тіла

Ледве чутно проступає тоном.

Наче тіло ніжне і тужаве

Віддає, не знаючи для кого –

Геть розкинула в жадобі білі ноги

Показати очам таємницю сполу.

Розкриваючи без сорому своє хотіння.

І в мені підводить огненосний гамір.

Роздуває еротичний сполох

У крові моїй білявими ногами.

Доторкнись до неї – то іржа болюча,

Мов проказа бура, її вкриє тіло.

За надмірно-хворобливу пристрасть

Вона болями й тоскою платить.

А краса стискається і бухне

В її персах – пупляху тугому,

Щоб чекання млосне розірвати

У могутній ароматний заклик.

І в потокові тому труйному

Упаде на постіль голова безсила,

І уродиться продовження роду

Насінньова зав’язь – ціль природи.

Візьміть участь в обговоренні