У хвилину меланхолійну...
дощ...
мерзлий рясний полоскун...
вітер крізь нього
гортає мені перед очі
спогади калейдоскопічно... -
там все як в поганому фільмі
на плівці старій.
все в подряпинах, плямах.
а то світле, засліплююче,
раптом сіре, пусте чи то чисте...
а ось вже ізнову кадри з"являються
німі, не знайомі
і не зрозумілі.
...чуже, чиєсь дивне життя
зіграно кіноакторами там
задарма і халтурно.
зливається дощ барвистої осені...
вітер листям крон шарудить,
хитає і гне дерева нестомно
там,
за вікном моєї хатини,
в якій...
у кріслі сиджу.
палю сигарету.
роз"ятрюю кавою душу.
слухаю осінь.
наче в спогадах весь,
але в спогадах тих
я зовсім сторонній, безликий.
...і не спогади то - а кістки
обгризених дій і подій,
і чуттів,
що у склепі, з якого
струменем час витліває
ліниво у обрії слоти.
...а осінь сумує весь день
і краплями по підвіконню
наче по клавішам білим виводить
мелодію меланхолійно у спогади...
......дощ......
