Осінній падолист...
заіржавілий впав годинник
в руїну, безлад, на смітник
твоїм життям - що безупинне! -
коли в блуканні шлях твій зник.
і безпорадний час наосліп
зійшов на попіл, дим, на пил,
якого курявою осінь
здіймає помахами крил.
і золотавим падолистом
задумно мовить у вітрах
про щось туманне і імлисте,
далеке, давнє у роках.
і ти - мов тінню ілюзорних
меланхолійних ностальгій -
вникаєш в ті чарівні хори,
що повертали сяйво мрій.
...крізь осінь йдеш непевним кроком.
крізь танці листя, їхній зліт.
і відчуваєш сумноокий
осінній погляд тобі вслід -
в іржі годинник твій, у зламі.
і шлях завів у кут глухий.
одноманітні дні за днями
завіє вітер степовий...
