Вирій
У теплім краю гріє тепле сонце,
Постійне літо і зими немає.
Чому ж, неначе бедрик на долонці,
Пташина кожен раз додом вертає?
Тут райський сад, голодному пожива,
Тут є усе, хоча і чужина…
Чому ж, пташино, ти тут не щаслива?
Чому, як рік, твій день тут промина?
Чи не такі солодкі чужі роси?
Чи не такий пахучий теплий хліб?
За молоду взялися сріблом коси,
Від прожитих не в ріднім краю літ.
Поглянь навколо: тут пташки співають,
І прославляють вирія красу…
То чом же очі твої не всихають,
Чом сльози в трави сиплеш, як росу?
Болить душа? Тоді вертайсь додому,
На свої крила весну посади.
Крізь відстань, час і крізь шалену втому…
Без тебе не твістимуть тут сади.