Дивний сон

з рубрики / циклу «Для Душі»

Сиділа поряд Тиша, гойдала ногами.

-Може, хочеш чаю? Чи, можливо, кави?

Ні! Махнула лише, голову схилила,

На вустах усмішка, ледь ледь бовваніла.

Затишок розлила й спокій по кімнаті.

/Нам з тобою, люба, є про що мовчати/.

Я вдивляюсь в Тишу, та ж дівча ще зовсім,

На лиці веснянки і руде волосся.

Поволі захопила, глибина зіниць,

Скільки ж в них втопилося різних таємниць...

-Та не знаю, навіть, що тобі мовчати,

Не згадаю й як це, з чого розпочати?

Новий день ввірветься, шаленим ритмом знову,

За звичкою своєю, з ним не до розмови.

Поспіхом промчати, з "понеділка" в "місяць",

Кавою запити, бігти, бігти, бігти...

Разом не зібрати, отой рій думок,

Що гуде й затіяв в голові танок.

Усміхнулась Тиша, ледь примружив очі

І прошепотіла:-А ти спробуй, хочеш?

Посмакуй хвилини, день новий вдихни,

Його мов подарунок, поволі розгорни...

... У вікно ранкове сонце заглядало,

Я і моя Тиша, захопленно мовчали...

Чи було насправді, чи наснився сон,

Таємнича Госте, Тебе чекаю знов!

Полтава, 11.10.2019 р.