22.10.2019 22:59
для всіх
307
    
  - | -  
 © Осьмачка Тодось

Утома

Утома
На півночі дикій на голій вершині
самотна сосна росте ...
Гайне

1.

Глибока осінь павутину

на берег тягне з-під млина, 

де перестояну калину

ламає дівчина мала.

Гуде від ціпа жовта тиша, 

як у неділю дзвін в гаю, 

а на кулі хазяйка рижа

сорочку зашива свою

і повідає, як надворі

шуміла ніч вогнем з громів, 

і цуценя коло комори

вищало мокре у рові;

а комсомолець в ліжку любий

зорив їй по-братерськи в рот, 

бо там були з металю зуби

рублів напевно на п`ятсот.


2.

А я, хоч маю й вічні будні

і зморшки довгі на лиці

і пробиваю кригу в грудні, 

аби скупатися в ріці;

і виглядає щохвилини

у мене з серця самота, 

і наче в мертвої людини

навіки зціплені вуста, 

якій не сниться ані сосна

на скандінавських берегах, 

ані збентежена і млосна

на Нілі пальма у пісках;

І хоч не заздрю тим на лати, 

що господині мов брати, 

і не боюся ночувати

із цуценям серед сльоти, 


3.

та, гей, закінчу я жорстоко

останній молотити сніп, 

аж розлетиться понад током

розбитий, наче пляшка, ціп, 

та й повалюся на солому

у мертве безгоміння сну, 

аби забути і утому, 

і від життя луну страшну, 

що знов до сонця рижа курка

співає вранці без півнів, 

і Марсій з краденого лука

у серце цілиться мені, 

а Бог поетів і героїв

рахує у неволі дні, 

без муз, без ліри і без зброї

калину носить у рядні!

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
Не знайдено або поки відсутні!