Осінь обпалого листя
тремтіти листком
шумливим,
зеленим,
веселим на вітці.
а осінню стати
жовтим
і жовклим.
і зірваним бути
у поспіху вітром.
злетіти від літа у Літу
і впасти,
лягти до підніжжя
старого останнього віку.
в якому є згадка про спогад
і загадка у спогляданні
шляхів всіх-усіх
під шаром товстим
листя жовклого, що
у спаданні легке,
упокорене і безпорадне.
й крихке
розбивається в прах!
вистеляє підніжжя
старого останнього віку.
в якому немає вітрів
і холодних дощів,
і яскравого полум"я теж.
відлуння лише листопада.
відлуння гучне
утомленням з руху в неспокій
і з руйнувань,
і розлому
в хитанні у попіл червоний.
той попіл у гойданні мається
золотом по небокраю,
мрією в холоді пізньої осені
листя обпалого,
шаром товстим що лягло
до підніжжя
старого
останнього
віку...
