31.10.2019 17:09
Без обмежень
39 views
Rating 5 | 6 users
 © Костенюк

Вінок сонетів

Безмовність це душа речей

Пролог


Вже написав сонетів я чимало.

Мені б це у віночок заплести…

У мене все часу не вистачало,

з Евтерпою до злагоди дійти


не міг ніяк, відносилась зухвало

сама по серед буднів марноти,

та на думки мої відповідала,

немов глузуючи із висоти.


Хоча безмовність – це душа речей,

служіння муз не терпить суєти.

Червона квітка впала на плече,


вона і вибачалась і прощала.

Почув я пісню ангела згори:

як маєш що казати – говори.


1 Дежавю


Вже написав сонетів я чимало,

але в потоці стомлених людей

мене раптово відчуття спіткало,

я потім згадуватиму той день.


Був день, як день. Ніщо не віщувало

в осінніх буднях дивного ніде,

та ніби скористався я порталом:

та сама мить, так само люд іде,


але в цю мить чомусь мені здалося,

ну ось таке цікаве déjà vu,

що вже моє майбутнє відбулося.


Я впевнений, навіть ім`я назву,

з ким мені поряд по життю іти.

Мені б це у віночок заплести.


2 Гра в сніжки


Мені б це у віночок заплести –

сніжинки, що посипали під ранок.

Від ранку ще не перестав іти

цей сніг (це добре), вогкий (це погано).


Ми місимо його – і я і ти –

похмурий я, весела ти, кохана.

Летить до мене кулька чистоти –

сніжок, його ти кинула неждано.


За гріх навіяної самоти,

мов ангел, ти караєш бездоганно.

В житті у нас по всякому бувало,


вклоняюся тобі за цей урок.

У відповідь зліпити свій сніжок,

у мене все часу̀ не вистачало.


3 Море


У мене все часу̀ не вистачало.

дивитися на море біля шхер.

Як у печери море запливало,

а потім виринало із печер.


А то, було, що лагідне тепер

воно маленьку мушлю колихало.

Здавалося, що цілий світ завмер

у спокої і що його замало.


Кому набрид щоденний шум і гам,

вам, хто в роботі притомився зором,

сам Бог велів навідатись сюди.


Безмежне море спокій дасть очам.

Під музику, що напливає морем,

з Евтерпою до злагоди дійти…


4 Концерт для фортепіано


З Евтерпою до злагоди дійти

не міг ніяк про таємничо звиті

в гаю оман, у місячному світлі

кленові дрібно списані листи.


В них образи продовжують цвісти

у павутину місяця повиті.

Менади линуть в них у верховітті

і десять їх на клавішах метких.


Смарагдами зап’ястя наздогнала

краса дівоча чистої води,

на чорне з білого перелітала.


Долоні легкі, наче опахала,

лишали на серцях людських сліди –

не міг до них відноситись недбало.


5 Вірші


Не міг до них відноситись недбало –

я їх повторюав у напівсні,

Лише для них уваги вистачало –

рядкам перегорілим у вогні.


Так радісно з туману виявляло

натхнення їх появу в тишині

і серце ритми радісно вітало.

Ця мука й захват дорогі мені.


Хто знає, як з тижневого запою,

немов поранений посеред бою,

я розкидав розірвані листи.


Та вірші я люблю, любов зростає:

так матір хворих діток обіймає,

сама, по серед буднів марнотѝ.


6 Комета


Сама, по серед буднів марнотѝ,

крізь вищі сфери мерехтливий жар,

грядучих бур досягнення мети,

зловісного неспокою пульсар


в собі несе. Нехай тремтять світи,

в ній бачать меч грядучих людству кар.

Від краю світової мерзлоти

вона летить до сонця, як Ікар.


Вона у всій красі … і вже – немає:

парабола від сонця повертає

у холод, у ніщо, у вічну тьму.


Закон життя. Скоряючись йому

«До зустрічі» – вона людей вітала

та на думки мої відповідала.


7 Лезо Оккама


Так на думки мої відповідала:

«Я лезом Оккама січу життя.

Сердечну складність ним повідрізала,

і зорепад, і бід передчуття.


Каменепад гравітаційна стала

вдягає у красиві поняття.

Відрізую повільно під лекала

кохання зраджене, без каяття.


Та в господині мідної гори,

я бачу, знову хвостик відростає:

моє, чомусь, кохання не вмирає…


О, серце, дотерпи ще до пори,

допоки на життя поглянеш ти,

немов глузуючи, і з висоти».


8 Тінь


Немов глузуючи із висоти

дивлюсь: тінь стелиться, повзе неначе.

Під сонцем легко їй мене знайти:

глуха все чує, без очей все баче.


Та й сам я тінь призначений повзти,

хмаринкою стривожено маячу.

Іду за тим, кому мене вести,

сам по собі нічого я не значу.


Чи тінь я ангела, котрий над нами –

тінь деміурга і його світами

безмовно йде й від нього не втече?


І, може, хтось моєї тіні тінню,

також у сумнівах під височінню,

хоча Безмовність – це душа речей?


9 Ноктюрн


Хоча Безмовність – це душа речей,

спокон віків – священна таємниця –

вона від нас у тінь біжить з очей,

пасує їй вечірня багряниця.


Від неї спека денна не пече.

Вночі для нас вона бальзамом сниться.

Нічна Безмовність – це душа речей,

спокон віків – священна таємниця.


Їй місце, де в гаю струмок тече

і в ньому стежка місячна сріблиться,

чи у косі, що впавши на плече,


чекає рук моїх, щоб розплестися.

Безмовності мовчання освяти –

служіння муз не терпить суєти.


10 Служіння муз


Служіння муз не терпить суєти,

воно, як дощ, що на часи в You Tube

захоплює і ти уже не ти

і релаксуєш під гіпнозні хлюпи,


що краплями спадають з висоти.

Коштовнішої ласки не знайти,

коли до вух шепочуть тихо губи:

служіння муз не терпить суєти.


У снах ти наяву, тому тремти

в чеканні рим, які, немов суккуби,

зваблѝво виринають з темноти


і заставляють серце бити в груди.

Завмерло все, рікою мить стече,

червона квітка впала на плече.


11 Ліліт


Червона квітка впала на плече.

Ліліт. Чаклунка. Жінка вічно мила.

Вогонь її волосся – обпече,

немов з вулкану магми ніжна хвиля.


Світ постарів, красуня залишила

свій образ юним. Поглядом очей

її жіночості магічна сила

захоплює і жоден не втече.


Ця жінка – дана людям, як принада.

І кожного хто потрапляв до саду

вона їх поцілунком до ладу,


кривавим маком-квіткою вінчала,

являючи на світ свою біду,

вона і вибачалась і прощала.


12 Надщерблений


Вона і вибачалась і прощала,

зима вночі – так лагідно-гірка…

Дзвіниця благовістом пролунала

і спогадами вкрилася ріка.


І ватра яскравіше запалала,

впізнаючѝ старого вояка.

Він розповів: «Коли душа співала,

коли міцною ще була рука


я слухав дзвін, але не стало мрій

в боях надщербленій душі моїй.

Не відкликався переможним дзвонам


я зранений на мертвих тіл горі.

Церковним не підлеглий вже канонам

почув я пісню ангела вгорі.



13 Норманському формату


Почув я пісню ангела згори.

«Мир тобі земле, мир вам, люди добрі

і злим бажаю доброї пори,

мир вам, засліплені, в бою хоробрі,


мир вам, котрим в серцях вогонь горить.

Для неба всі ми вільні в своїй долі,

не нам судить і ближнього корить.

Миріться люди, мир вам, люди добрі.


Усі ми – душі, винні і невинні.

Я славлю день у сонячнім промінні,

як славлю уночі зірки вгорі.


Вже час настав для грішної юдолі

і навіть, якщо чують душі кволі,

як маєш, що казати – говори.»



14 Епілог


«Як маєш, що казати – говори» –

дозволила поблажливо Евтерпа.

Сів за вінок вечірньої пори,

під ранок закінчив. Рука затерпла.


І сили вже не ті і вже старий,

та зігрівала руку думка тепла,

можливо хтось погляне догори

і музі до вподоби стане жертва,


що сплетена в ясну пору̀ весня̀ну,

під шепіт трав, під лопотіння листя;

в лісах, в садах, в полях, в річках, в теплицях


вінок зібрав, як час його настанув:

на клумбі безліч квіт повиростало,

вже написав сонетів я чимало.


31.10.2019р.




Рекомендуємо також:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

Ваше ім`я, псевдо або @: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 02.11.2019 17:24  © ... => Ольга Білицька 

Дякую, пані Ольго! А сонет, це всього лише форма, яка в Поезії далеко не головна) 

 02.11.2019 12:55  Ольга Білицька => © 

Красиво. У мене ніколи не виходили сонети( 

 01.11.2019 19:14  © ... => Лілія Ніколаєнко 

Дякую, але ця форма - Мій вінок сонетів))) А, взагалі, дякую!

 01.11.2019 18:32  Лілія Ніколаєнко => © 

У вінку сонетів кожен сонет повинен починатись тим рядком, яким закінчився попередній, а перший сонет - тим, яким закінчується останній, тобто 14-ий. Але у Вас вийшов напіввіночок, тому що рядками із Магістрала сонети лише починаються, але не закінчуються. 

 01.11.2019 10:14  © ... => Тетяна Ільніцька 

Здаюся, пані Тетяно! Ви мене розкусили! Ваш гострий погляд і розум допомогли мені себе визначити))) Дякую Вам за пильність))) І взагалі дякую! А збирав я його біля чотирьох літ, зате сплів за день-ніч-день...

 01.11.2019 09:27  Тетяна Ільніцька => © 

Довго, напевно, довелося збирати? Але воно того варте, а назви які... Відразу видали Вас із головою)))) Філософ, залюблений у природу)))) 

 01.11.2019 01:31  © ... => КАЛЛИСТРАТ 

Дякую, пане КАЛЛІСТРАТ! Радий, що Вам довподоби))






калліс 

 31.10.2019 23:29  Панін Олександр Мико... => © 

Досконало, мудро! 

 31.10.2019 19:46  © ... => Серго Сокольник 

Радий і вдячний. 

 31.10.2019 19:35  Серго Сокольник => © 

Респект) 

 31.10.2019 19:14  КАЛЛИСТРАТ => © 

+++ !!! Отличный венок сонетов! Спасибо ! 

Публікації автора Костенюк

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо