Кохана, можна розпалю камін?
Мені не холодно, лише бракує слова,
Скажи ще раз - навіщо я тобі?
В ту мить, коли займуться дрова.
Щоб я, напевне, вкотре не почув
Оте тремтіння в голосі і тілі,
Коли палає непокірний дуб
Віддаючи тепло старенькій хаті.
Ні, не потрібно метушні.
Я приберу, коли скінчиться дійство.
Сядь біля мене на потертому коврі,
Хай мжичка моросить собі неспішно.
Всерівно, що там зараз за вікном,
Яке століття пропливає над порталом,
Хіба не вічність - вечір цей у двох,
Що наче сон розвіється туманом.
Залишаться обійми і тепло,
А діти назвуть те все коханням,
Онуки посміються, - в діда з бабою любов,
Торкаючись ще теплого каміння.