Борщівське вишиття
Я вишиваю болем без кінця,
Вже п`ятий рік борщівське актуальне…
Іде війна – нещадна і брутальна.
Й за що до нас прийшла біда оця?
Тож наберу тонкого полотна,
Й малюнок, що наснився позавчора
я вигаптую. Досить шити чорним,
Немов яскравих барв уже нема.
Хрести скасую, буде тільки гладь.
Доволі нам уже хрестів могильних.
Серця згорають швидше, ніж вугілля,
Ще трохи і дощенту догорять…
По грудях – мальви, вийшли, мов живі,
Нехай милують різнобарв`ям око.
Блакить небес, що розлилась високо,
Додам в широку лиштву рукавів.
Калини грона і барвінка в`юн,
І різнотрав`я лугове духмяне,
Яке тепер довіку не зів`яне,
Навколо горловини обів`ю.
Веселки барви й тисячі квіток,
І сміх малечі, і звичайне щастя
Я покладу стібками густо й часто,
Щоб не здолав цей оберіг ніхто.
Нехай моя країна розцвіте
В обіймах миру.
Господи, світання!
Та чорне вийшло вишивання те,
Як всі до нього за роки останні…
с. Краснолука, 11.11.2019
