19.11.2019 09:45
for all
126 views
rating - | no users
 © Франко Іван

Легенда про вічне життя

Легенда про вічне життя

Олександер Великий весь світ звоював

І отсе в Вавілоні мов бог раював.


А побожний аскет вік в пустині прожив

І молитвою й постом богині служив.


Наче сонце, що разом прогонює тьму, 

Так богиня в опівніч явилась йому.


Прихилилась і мовить: «Мій вірний слуго, 

Чим тебе вдоволить? Чи бажаєш чого?»


Аскет мовить:

«Хоч яке се життя і трудне, і сумне, 

Дай, щоб старість і смерть оминули мене».


Богиня мовить:

«Ну, як се в тебе дар найцінніший з усіх, 

На ж тобі сей малий золотистий горіх.


Одну нічку не спи, один день промовчи

І, очистивши ум, сей горіх розтовчи.


Шкаралющу в огонь, а розкусиш зерно, 

Дасть тобі молодим вічно жити воно».


2


Цілий день промовчав, і не спав усю ніч, 

І готовивсь аскет на великую річ.


Ось огонь розпалив із пахучих полін

І кадило в огонь щедро кидає він, 


І закони господні проходить умом, 

Щоб очистити ум, не схибити притьмом.


Та ось сумніви в серці повстали страшні:

«Вічно жить – молодим – ну, пощо се мені?


Чи вертати у світ, де панує борба?

Чи ось тут вічно жить? Се ж безумство хіба!


О богине, прости! Я згрішив, бачу сам!

Та безцінний твій дар комусь іншому дам.


У нас цар молодий, богорівний наш цар!

Богорівним зовсім його зробить твій дар.


Міліонам він сонце, життя є нове, 

Для добра міліонів хай вічно живе».


3


Олександер Великий весь світ звоював, 

Та дівчини рабом себе він почував.


Персіянки Роксани предивна краса

В його серці горить, мов пожар, не згаса.


У обіймах його та красуня горда

Наче тає, на груди його припада;


Та хвилина мине, і він чує, що ось

В її серці вороже ворушиться щось, 


І в очах, ще вогких від любві і жаги, 

Дикі іскри горять, наче злі вороги.


З її уст вилітають бажання страшні –

Се бажання пожарів, убійства, різні.


Їй опертись король не здоліє й на мить:

Там згорів Персеполь! Завтра Суза згорить!


Кліта вбив при вині! Чи любов се, чи чад?..

День у день із небес його кидає в ад.


4


Олександер Великий богині моливсь:

«Дай, богине, щоб нині весь світ проваливсь!


Або дай, щоб скінчилася мука моя, 

Щоб я знав, чи богиня вона, чи змія?


Чом міняється так, кілько є в дні годин?

І чи в серці її я паную один?»


В тій хвилині аскет перед ним опинивсь

І покірно царю до землі поклонивсь.


«Вічно жий, царю мій! Хай твої вороги

Згинуть! Ось тобі дар від твойого слуги.


Не згордуй! Сей малий золотистий горіх –

Від богині се дар! Моя гордість, мій гріх».


І він все розповів, відки має сей плід, 

Що робить, щоб богині сповнить заповіт.


«Міліонам ти сонце, добродій єси, –

Будеш жить вічно юний, як плід сей з’їси».


5


«Вічно жить! Молодим! Справді, божеський дар!»

І великим, безсмертним почув себе цар.


«Вічно жить! Молодим! А вона? А вона?

Постаріє, зів’яне, мов квітка марна!


Що без неї життя? Сонце? Небо? Сам рай?

З нею жить! Або радше ти сам умирай!»


Вже й не думає цар, до Роксани біжить:

«Серце, ось тобі дар: вічно в юності жить!»


І сказав їй усе, відки має сей плід, 

Що робить, щоб богині сповнить заповіт.


«Коли любиш мене, моє сонце ясне, 

Дасть безсмертя обом нам зерно те дрібне.


А не любиш… – урвав. – Кого хочеш люби!

Ось тобі сей горіх! Що захочеш – роби!»


Зчервоніло дівча, в личко вдарила кров, –

Олександер не ждав її слова – пішов.


6


Гей, Роксано, красуне, що думаєш ти?

Чи про те, щоб з царем до безсмертя дійти?


Не про те! Інший жар в її серці горить!

Інший бог там живе! Інший цар там царить.


Він мета її мрій, осолода очей, 

Над усіх милий їй генерал Птолемей.


Хоч не любить її і холодний, як лід, 

Вона рада свій вік дать за сам його вид.


«Вічно жить молодій, а без нього? О, ні!

Краще він хай живе, дасть безсмертя й мені!


Ну ж, поможе сей плід його серце здобуть!

А як ні, то мені краще в світі не буть».


Птолемея знайшла і дала йому плід, 

І сказала, який в нім лежить заповіт.


А як ніч надійшла, вона тихо пішла, 

Олександру в вино трути-зілля влила.


7


Занедужав король, важко стогне, кричить, 

А Роксана при нім не ридає, мовчить.


Головами хитають старі лікарі, 

І тривога, як ніч, залягла у дворі.


По всім краю йде вість, наче змора та сон, 

І сумує весь край, і рида Вавілон.


Ось у строях, білилах, рум’янах ціла, 

В Олександрів покій куртизана ввійшла.


«Вічно жий, царю мій, на потіху для всіх!

Ось від мене тобі чудодійний горіх!


Се богині є дар. Як з’їси те зерно, 

Вічно жить тобі дасть вічно юним воно».


Спалахнув Олександер: «Нещасна, дрижи!

Від кого маєш плід сей? По правді скажи!»


Та дівча не дрижить, не спускає очей:

«Мені дав його твій генерал Птолемей».


8


Олександер у болях жорстоких лежав

І в руці своїй плід чудодійний держав.


«Вічно жить і любить! День за днем! День від дня!

А життя – то борня! А любов – то брехня!


Вічно жить у борні! Биться в сітях брехні!

День за днем! День за днем! Без кінця! Ні, ох, ні!


Не для нас, о богине, твій божеський дар!

Хоч над світом я цар, та над серцем не цар.


Міліони людей можу вбить, погубить, 

Та чи змушу кого мене вірно любить?


Вічно жить! О богине, се жарти, се сміх!

Вічне щастя чи дасть сей чудовний горіх?


А без щастя, без віри й любові внутрі

Вічно жить – се горіть вік у вік на кострі!


Ні, богине! Візьми свій дарунок назад!

Я в нірвану волю, чи в Олімп, чи у ад!»


9


Серед болю в постелі підводиться цар, 

І побожно цілує чудовний той дар, 


І в тріскучий огонь із пахучих полін

Чудодійний горіх бистро кидає він.


І здалось, що вже біль не так люто палив, 

Мовби в збурену кров охолоди налив.


Прояснів його ум, серце збулось химер, 

А в опівніч саму Олександер умер.


Микола Щасливий цікавиться


Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора