11.11.2019 22:02
Без обмежень
98 views
Rating 5 | 1 users
 © Франко Іван

В парку є одна стежина

В парку є одна стежина, 

де колись ходила ти, —

бачиться, в піску сріблястім

міг би ще твій слід знайти.


Край стежини проста лавка, —

тут сиділа ти не раз, 

тут прощались ми в останнє...

Тут мені твій промінь згас.


І коли на серці туга

наче камінь затяжить, 

закиплять в душі питання:

"По що жить? Для кого жить?"


Я спішу на сю стежину

і розшукую твій слід, 

і відсвіжую твій образ, 

що в душі моїй поблід.


І гляджу на лавку з жахом, 

чи не мигне тінь твоя?

І сідаю й тихо плачу.

Се Кальварія моя.




Рекомендуємо також:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

Ваше ім`я, псевдо або @: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 12.11.2019 01:32  Борис Костинський => © 

Як зворушливо! Такі прості слова і така тривіальна історія, але бере за душу. Ото і є ГЕНІЙ, коли просто і, здавалося б, про таке, що не є новим у цьому світі - про нещасливе кохання, але читаєш і насолоджуєшся! 

Публікації автора Іван Франко

Літературні авторські твори, вірші, проза, публіцистика та інше