Верба
Верба похилилась у воду.
Дивилась на втрачену вроду.
І плакала гірко вона,
Бо в двері вже стука зима.
А в пам`яті дні, як була молодою.
Вмивалася срібною вранці росою.
Закоханих в вітах своїх колихала.
У спеку жагучу від сонця ховала.
Та стали з роками корчавими віти.
Ніхто не приносити для неї вже квіти.
А зовсім недавно віночки плили,
Та дні ці безслідно спливли.
Стоїть одинока, у воду схилилась.
На сонце ввостаннє вона подивилась.
Згадала ще раз свою пишную вроду,
І висохша впала у синюю воду.