На озера березі...
на озера березі затишок літа,
шепіт ласкавого вітру у листі
і золотаві у заході сонця
води люстерком красуні вербі,
що нахилилась у полисках світла,
злегка торкнулася до прохолоди
і у красі задивилася в коло,
тихо зітхнула в вечірню зорю.
у плескоті хвильки збігають на берег,
весело знов відбігають від нього
і, посміхаючись заходу сонця,
зливами крапель пірнають з трави.
жайвір над степом виспівує оду
миру і спокою в обрії долі -
і замовкає... у сутінках тіні
сплітаються в арку зіркової ночі,
де чується пісня дзвінка солов"їна,
де все про кохання, не треба і слів.
співає на гілці вербовій між листям
красуні, що сумно дивилась на зорі... -
то там під вербою печалиться німфа
під трелі пташині, мелодії серця.
трави і квіти їй коси зелені,
які росплітає у ніжності вітер,
тіло струнке відзеркалено в водах -
сиділа в задумі у затишній ночі
на озера березі... шепотом, шелестом
тайни свої сповідає вербі.
