Дисонанс
дисонансною стала остання терція
і я нею маскую себе під звіра
замуруй мене в камері свого серця
я просочусь металом тобі під шкіру
я пропалю судини твої зсередини
твоїм щитом будуть серцеві клапани
твої нерви пов’яжуть тебе на плетиво
ти потроху розщеплюєшся на атоми
твоя шкіра слонової кістки раниться
естетично втрачає свою прекрасність
хоч не бійся того що раптово станеться
бо і так вже сталась наша сучасність
я маскуюсь під звіра чужого голоду
роздираю шкіру у злості до крові
замуруй мене в серці де вічно холодно
щоб лишити той гострий присмак любові
