У вежі в хуртовину
а ти вже як і не існуєш...
ти випав з верхнього вікна
розхитаного вітром хмарошкряба...
повісився - хитаєся на люстрі
маріонеткою на протягах в пітьмі...
зарізано тебе у п"яній бійці...
втопився ти із каменем на шиї...
на смерть розбився в автокатастрофі...
чи отруївся ціанідом...
або...або
сліпа якась
раптова куля
знайшла тебе
коли в кущу справляв свою нужду... -
який ганебний фініш!
напевне як у всіх нікчемних самогубців
за межами численних кладовищ присипаних землею
і забутих...
...приречений давно на майже нерухливість
болячками й обставинами в часі
за кавою вигадуєш собі свою кончину
єдино що тут стало на заваді
здоровий глузд
і ще -
боязнь і острах
неспроможність до відчайдушних і сміливих вчинків
...а взагалі... - поглянь! яка страшенна хуртовина!..
зима лютує
нашіптує фантазії дурні...
допив гірку із кухля каву
ледь човгаєш до крісла
аби заснути в ньому
під хуртовину за вікном
вдоволений що встиг звести високу вежу
з якої видно все і вся -
минуле і прийдешнє...а сьогодення?..
що?!.
тобі воно і даром не потрібне
ти випав з нього
як із хмарошкряба
та й ти вже як і не існуєш наче в часі -
ти поза ним
у вежі...
