Три вежі

з рубрики / циклу «Пробудження»

Колись були, як велети, три вежі

і лев удень-вночі їх чатував.

Огненна грива, часточка пожежі,

що палить серце, час коли настав.

Ще там була мала і тиха річка,

а може, то лише дзвінкий струмок.

Щоразу в ньому течія зустрічна,

і навіть дощ, одного разу, змок.

Високі вежі, що тримають небо

і небо, що тримає цілий світ.

Птахи летять, притягує до себе,

неначе бджоли на весняний цвіт.

Зелені трави вишили картину

і кличуть відпочити, тут, без слів.

Неначе пісня матері для сина,

тут колискова дивних солов`їв.

Стежки ведуть до кожної окремо -

прямі, виткі, для кожного своя.

Духмяно квітне квітів оберемок

та істину ховає у роях.

Чи то не вежі, а лише тополі -

можливо час іде, або лише буття.

і відбулося це на іншім полі,

яке очікує, чекає відкриття.

БЦДСС, 2016