Мукачеве. Замок Паланок
У часі загубилися початки,
Його iсторiї, та імена творців..
Але в архівах вже десятого століття,
Він захищав наш край від ворогів..
Подольський кяжич - Федір Корятович,
Отримав його в дар від короля,
А також луг, з десяток винних сховищ,
І ген до Латориці вся його земля.
У ті ж часи ( тринадцяте століття ),
Засіла думка в князя в замку тут
- Як вистояти в пору лихоліття?
Як пережить осаду довгих пут?
Зерном забиті сховища підземні,
Але води ні каплі на горі.
І вирішив наш князь копати землю,
Колодязь рити в замку у дворі.
Як би ж земля, а то ж - скала-скалою
I день і ніч січуть каменярі.
Кровавим потом, рабською сльозою,
Вгризались на сто ліктів до землі.
Тягнулись дуже довго дні чекання,
Вже Корятович і не їв, й не спав.
Та кожен день:- Ні княже! (як знущання),
Від слуг своїх надвечір вислухав.
Йшли довгі місяці чекання. князь знедужав,
Як хмара чорний. Марність всіх старань.
- Продав би, - крикнув, якось - чорту душу!
За тую воду, зразу, без вагань.
І сталось диво: стовп вогню та диму,
Раптово запалився перед ним.
Із нього вийшов в чорній одежині,
Якийсь тут незнайомець-проходим.
- Твоя душа, настільки чорна, княже,
Що навіть не ввійшла до ацьких книг.
Колодязь твій наповню я водою,
За п’ять мішків дукатів золотих!!
- Ти згоден княже? - Згоден! Все за воду!
А це не жарт? Ти більше запроси?
- Та ні, не жарт! Все! Складено угоду!
До сходу сонця гроші принеси!
І князь не вспів знизати ще плечима,
Як той вже над колодязем повис.
- Чекаю на світанку із грошима!
Й зіскочив в прірву, наче камнем вниз.
В колодязі на дні все загриміло.
Вогняні сполохи, сірчаний ринув дим.
Ну а коли все стихло, всім на диво,
колодязь повен був чистішої води.
Радіє князь, у замку нині свято.
Радіють слуги, скрипка виграє.
Та скоро ранок, треба нести плату,
А золота бодай третина є.
Служив у князя в замку хитрий блазень,
Він дав пораду (пару добрих слів):
- Ти, пане, не сумуй, адже з тим чортом,
Ви не домовились про розміри мішків!
Князь наказав пошити п`ять мішечків,
Зовсім маленьких (кожен з два вершки).
Поклав по парі золотих монет-кружечків,
Бо ж на світанку до колодязя іти.
- Ну що, приніс? - А як же - ось і плата,
Мій любий чорте, все як обіцяв!
Ось п`ять мішечків, повнії дукатів.
(Про їх розміри ти ж нічого не сказав)
Чорт заревів, зривалася угода.
Він був обдурений, неначе цуценя.
- Я заберу від тебе, княже, воду.
Зіскочив вниз, в стовп диму і вогню.
Води нема в колодязі й понині..
І кажуть люди - в замку по ночам,
Шумить колодязь, іскри в’ються сині..
Бо чорт обдурений, іще і досі там...
