30.01.2020 16:46
© Ворощак Володимир Орестович
Крик душі...
з рубрики / циклу «Подорож моєю душею»
А чи знаєш ти, що таке любов?
І чи знаєш, що таке кохання?
Чи відчував, як пульсує кров?
Чи чув душевнеє благання?
Чи любив ти колись природу?
А чи любиш її зараз, у цей час?
Чи відчуваєш у собі свободу?
Чи отримав всіх її прикрас?
Чи був вже ти хоч раз закоханий?
Чи відчув на собі пристрасті бажання?
А в душі немов вогонь роздмуханий
Відчував ти, прокидавшись зрання?
Чи зможеш пояснити напевне,
Як проростає дерева вітка,
Щоб зрозуміти мовчання душевне,
Почути, про що говорить квітка?
***
А я люблю, люблю природу,
І милуюсь її я красою.
Відчуваю, під час ранкового походу,
Як трави вона бавить росою.
Гуляючи гаями, я спокій в душі,
Відчуваю, й забувши повсякденні потреби,
Зупинюсь у красивій безлюдній глуші,
Й закричу, піднявши руки у небо.
З нею відчуваю гармонію тіла,
Я водою його обіллю,
Неначе з природою ми одне ціле,
Бо це життя – його я люблю.
А я кохав, кохаю і буду кохати.
Закоханим був і ним буду завжди.
Вогонь кохання в мені не перестане палати,
І не згасне в безмірнії він холоди.
Я знаю, як зжимається серце,
Як тіло тремтить від бажання,
Дивитися завжди в душевне люстерце,
І бачити там взаємне кохання.
Це не відчуття – це є стан душі,
В якому зараз моя перебуває,
В якому хочеться писати вірші,
Бо в них, душа, цей стан відображає.
Я його переливаю в прозу,
На папір, в словесне вишиття.
Від кохання я втрачаю розум,
А без нього – сенс свого життя.
І зараз я такий щасливий,
Що знайшов кохання вже своє.
І у час, коли буду я сивий,
Все ж не самотнім буде серце моє.
м. Тернопіль, 02.12.2014
