01.02.2020 09:04
© Ворощак Володимир Орестович
Спогади
з рубрики / циклу «Подорож моєю душею»
Пригадую зараз той день весняний,
Як вперше з тобою зустрілися ми.
Коли я мовчав, немовби німий,
Й два слова не міг я докупи звести.
Я тихо сидів, неначе боявся,
Тобі не сподобатись словом свої́м,
Розговорити себе з усіх сил намагався,
Тоді я не знав, що бу́ду твоїм.
Коли ти про хоббі сказала своє,
То радісно стало у мене в душі,
Бо було воно, також, і моє,
Ти стала ще ближче мені до душі.
В мені запалився вже вогник малий,
Його називаю я: "Потяг до тебе".
Горить у мені він вже час не малий,
Все більшим стає і я хочу до тебе.
Не можу собі я тепер уявити,
Як без тебе прожити хоча б один день.
Не знаю, що буду тоді я робити,
Коли голосу тво́го не почую удень.
А тоді, я пригадую, в дні весняні,
Говорили з тобою чотири години,
А зараз ці самі години чудні,
Нам прирівняються вже до хвилини.
Тоді говорив я, і важко мені
Правильно бу́ло про щось запитати,
І в голосі чулись тремтіння легкі,
Так, що все більше хотілось мовчати.
А зараз ми ра́зом говорим з тобою
Так легко, немов би у своїх думках,
Спілкуємось мовчки, без слів із тобою
Й розуміємо наші "слова" у лапках.
Пригадую зараз ті дні весняні,
Як вперше тебе цілував я.
Так солодко ще не бувало мені,
Я цілунком отим милувався.
Коли вперше торкнувся твого язика,
Коли із губ тво́їх "з’їв" я помаду,
Я знаю, кращих у світі за тебе нема,
І відчуттів мені цих досі мало.
Ці спогади дуже приємні мені,
Бо від них я, немовби, злітаю у небо,
Вони доглядають вогонь у мені,
Я кохаю тебе! І все хочу до те́бе!
с. Бурдяківці, 14.05.2015
