01.02.2020 09:07
© Ворощак Володимир Орестович
Пам’ятаєш?.
з рубрики / циклу «Подорож моєю душею»
А пам’ятаєш, як все починалось?
Коли незнайомими бу́ли ще ми,
Як ввечері сонце за обрій ховалось,
І порізно ми спостерігали за ним.
І одного весня́ного, теплого вечора,
Побачив тебе я і в серці моїм,
Пробудилася кров на кохання приречена,
І збільшився в ній мій адреналін.
Я світився немовби свічка запалена.
Від бажання до тебе поволі згорав.
І як бачив тебе я, зорею осяяну,
Затримував подих і вмить завмирав.
І коли із тобою ми вночі спілкувалися,
То спати мені не хотілось іти.
Я бажав лиш одне, щоби ти залишалася,
Назавжди такою, якою ти є.
Такою ніжною, такою ж веселою,
Що радість приносиш усім хто тебе,
Такую привітную, милую, щирую,
У світі своєму за собою веде.
Та йде із тобою за руки тримаючись,
Наспівує тихо кохання пісні,
Зсередини, наче на шматки розриваючись,
Хоче від щастя кричать в далечінь.
А пам’ятаєш, коли ще не знали ми,
Які ми насправді, й що далі буде?
Ми все ж таки йшли, шляхами незнаними,
В надії на те, що все добре буде.
А зараз прожити без тебе не можу.
За тобою сумую я кожного дня.
Та знаю я точно, що мені допоможе,
Як будеш біля мене, кохана моя.
м. Тернопіль, 21.05.2015