01.02.2020 22:23
for all
273 views
    
rating 5 | 1 usr.
 © Стельмах Михайло

Зимою

Зимою

Вранці сніг війнув із поля, 

Й забіліло все навколо:

І дорога, і гайок, 

І ставок, і наш каток.


Я в руках коньки тримаю, 

Я задумавсь і не знаю, 

Що уже робить мені:

Чи журитися, чи ні?


Може б, трохи й пожурився, 

Але брат мій нагодився, 

Він працює їздовим, —

Друзі ми великі з ним!


Брат моргнув мені бровою:

— Їдь, Михайлику, зі мною!

Бачиш, сніг який мете?

Сніг — це зерно золоте!


Сніг затримаєм щитами...

Їдь, Михайлику, із нами! —

Я ж непрошений — таки

Спритно виліз на санки, 


Попросив у брата віжки, 

Бо я править вмію трішки, 

Умостився на щитах

Ну і правлю аж на шлях.


Ми щити возили з братом

До четвертої бригади, 

Розставляли їх з людьми, 

Потомились навіть ми.


Так зате ж тепер я вмію

Шлях спинити сніговію, 

Й навіть чується мені, 

Як живе сніжок в зерні.

Публікації: Михайло Стельмах

Авторські твори, вірші, проза, публіцистика, освіта та інше

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись