Ранок
Вітер вже стукає в скло яблуневими вітами,
Поруч шумить, заграваючи плесом, Десна.
Поле все вкрилося ніжними білими квітами,
Сонечко мружить вже очі... Крокує весна.
А на годиннику вісім, вставати не хочеться,
Ще домальовуєш щойно перерваний сон.
Вітер пір`їнкою в носі так ніжно лоскочеться,
І запах кави вже кличе тебе на балкон.
Кисню вдихнеш повні груди. Душа прокидається.
Крикнеш "а-уу", і відлуння розбудить вітри.
Дякую, Боже, з а день, що ось так починається:
Сонце... ріка... запах кави... і вітер згори...
