Муза

з рубрики / циклу «Для Душі»

Засумувала знітилась зовсІм,

В своїй комірці, одинока Муза:

Писала музику, вірші

Та все частіше, їх не чули люди.

Тож, прогулятися пішла,

Поглянути, у чому ж справа?

Зима?Та ні, здалося, що зима...

/Незвично прохолодою пройняло/

Як же давно вона там не була,

Несміло за поріг ступила-

Яскравий шалик парасолька іііі

В туман.

/Легенько крильця тріпотіли/.

Поволі сонним містом йшла,

А люди-поспіхом кудись, для чогось

Біжать... біжать... біжать.... біжать...

Їм не до тебе-геть з дороги!

Так, спотикаючись опоміж них,

В обличча кожне зазирала:

Там у зіницях- пустота і лід,

Байдужість наскрізь дух проймала.

Спинилась на хвилину, як же так?

Ні!Ні, не можна так, не хочу!

І наспівала музику вітрам,

І роздавала ноти перехожим.

Сховала в лист поезію душі,

В краплину дощову-веселку,

Вписала у пейзаж вірші

І дарувала людям вперто...

Поволі сонним містом йшла

І на вустах усмішки малювала

Зима? Здалося. Не зима-

байдужість в душах вирувала.

Так і лишилася опоміж нас

І зашкарублих вперто будить.

Їй грає вітер тихо джаз

І посміхаються зустрівши люди...

Полтава, 09.02.2020