Мій Дім

з рубрики / циклу «Подорож моєю душею»

А чи задумувався ти, що це є – твій дім?

Він там де зараз ти живеш, чи там де жив?

Куди душа твоя все хоче повернутися? А в тім,

Де є все те, що любиш ти і що колись любив?

Дім там, де дитинство своє ти прожив і там,

Де безліч спогадів твоїх є про роки минулі?

І мати стоячи заплакана в порозі хати там,

Все виглядає коли ж прийдеш ти до мамулі?

Дім там де сивий батько на подвір’ї ходить,

Та доглядає хату так, як і тебе колись навчав,

І мозолястими долонями собаку гладить,

Який радів тобі, й зі школи першим зустрічав?

Ні, не тільки це є домом. Не тільки батько й мати.

До них, допоки ти живий, завжди буде тягти.

І дім – не спогади та у селі старенька хата,

А там твій дім – де життя майбутнє є твоє.

Для когось дім – це є лише одна дорога,

Для інших – рідна хата де він був іще "дитина"

Для когось – ті, що зустрічають його з порога,

Бо не будинок це, й не місце – це людина.

Ось стою я зараз між тобою й домом,

І куди піти, а чи зали́шитися тут?

Я не знаю... й що зоветься моїм домом?

А може дім мій, це де є я – тут?

Ні... Не тут мій дім... Я так не можу більше,

Постійно бути перед вибором своїм,

Увесь час, немов на полі бою відчувати біль й ще

Вибирати, що справді може бути домом моїм.

Щоби зрозуміти, що є дійсно моїм домом,

Задумуюся я, де я веселий і щасливий.

Куди завжди піду, хоч б’є із неба громом,

Бо знаю, що мене зустріне погляд щирий.

Завжди легше жити, знаючи що добре все,

Що тебе чекають вдома і усі тобі там раді.

І душа твоя радіє, як із дому звістка принесе:

"Приїдь пошвидше!)" й цьомчик у помаді.

Кажуть, куди б не їхав й де би ти не був,

Тебе завжди до свого дому буде тягти.

Якщо це так... тоді тепер я збагнув,

Що дім мій наза́вжди є там де і ти.

м. Борщів, 29.03.2016